Невроз, тривожність та панічні атаки у вагітних

Хочу розповісти свою історію. Мені 38 років, живу нормально, робота-будинок, у сім’ї все бл. Довго не могли завагітніти, лікарі, гормони, всі справи і тут новина у травні 2021 – я вагітна. Нині термін 35 тижнів. Приблизно з 24-26 тижня, 3 триместр, (приблизно середина листопада 2021) мені почали снитися кошмари що мені душать та я задихаюсь. Прокидалася, серце вилітає, паніка страшна, металася по квартирі, не розуміла, що зі мною. Хочу наперед сказати що людина я сама по собі не спокійна, з панічними атаками добре і давно знайома, але мене вони накривали в метро, ​​пробках, ліфті, що застряг, або навпаки сильно відкритому просторі, на мостах і тд, виявлялися диким серцебиттям, різкими позивами в туалет, кидало в піт і тд. Але я навчилася з цим жити, точніше уникала таких ситуацій, або якщо потрапляла, то як тільки вийдеш з неї все заспокоювалося і відразу проходило. А тут паніка перестала мене покидати. На 5ю ніч без сну (я не вірила що таке в принципі можливо!) я вже думала що реально божеволію. Жодних препаратів не можна, вагітна ж, лякають. Пішла по лікарях, спочатку гінеколог – розводить руками, не розуміє що зі мною, дивиться як на дуру, кардіолог – серце все ок, направили до психіатра – прописав гідазепам 0,05, пити в тривожні моменти (щоб швидше подій під язик розсмоктувати), біс тахікардії. Ну думаю, нарешті посплю. Випила на ніч гідазепам, та зняв трохи тривогу, полегшало, але сну як не було так і немає! Я знову до психіатра, каже ось народиш приходь я тобі за тиждень це все приберу антидепресантами. Я говорю мені ще більше 2х місяців! Я так не витримаю! Коротше мій стан на той момент: сон пропав, по пару годин на добу, вдень постійна тривога, відчуття що божеволію, почала боятися всього: темряви, своєї квартири, сну, тільки починало темніти - починалася паніка, накривало, з’явилося купа тригерів, типу якщо одягну цю футболку то не спала. просто пекло на землі, ворогові не забажаю таке відчувати. Апетиту немає, почала худнути, страх за дитину, почуття провини, як на ньому все це відбивається. Зі щасливої ​​жінки у якої все ок я перетворилася на нещасну вбиту істоту з очима хворого собаки. Чоловік не розуміє, мама з жахом. Всі навколо здавалися щасливими, а я забула що таке посміхатися. Порадили мені піти до психолога. Звичайно, це дорого і в нас у країні (Україна) і взагалі на пострадянському просторі це якось не прийнято ходити до психологів, психіатрів, але вже не було сил терпіти. Після першого заняття багато прояснилося: по-перше я точно не божеволію, це такий невроз, а точніше мій діагноз - генералізований тривожний розлад, це лікується, це минає, але на жаль не швидко. Чому це сталося? Звичайно все почалося набагато раніше, ніж тоді зник сон, по-перше гормони, по-друге моя тривожна натура. Я все приймаю близько до серця, дуже переживала при вагітності, був поганий перший скринінг, підозра на страшний синдром у дитини, направили на прокол, поки дочекалася результатів цього проколу думала здохну, але виявилося все добре, начебто все забулося. потім переживала то сильно ворушиться, то мало ворушиться, бігала на узі трохи що.. Ось така моя загальна тривожність, колишні ПА і напевно гормони зіграли зі мною такий злий жарт. Ще деякі лікарі пов’язують це із щепленням, я зробила одну дозу Пфайзера тижня за 2 до того, як у мене це все почалося. Але це все пальцем у небо, може так а може й ні. Що зараз: ходжу до психолога вже місяць, по 2-3 рази на тиждень, спочатку почало ставати кращим, прийшло розуміння ситуації, що зі мною, від цього стало набагато легше! + виявилося я панічно боюся пологів і взагалі зміни способу життя, втрату свободи, цілий клубок. Але це вже індивідуально, моє особисте. Вибачте, дуже багато тексту, але не знаю як коротше це пекло описати. Мені хочеться допомогти всім дівчатам, особливо вагітним, якоюсь порадою, що мені допомогло: - якщо зовсім накриває то 0.5 таблетки гідазепаму або цілу та таблетка Донорміла (снодійне, порадив гінеколог), таке зразкове у мене раз на тиждень. - йдіть до психолога чи психотерапевта, шукайте хто займається тривожними розладами, ПА тощо. - пити пігулки МОЖНА, не треба цього боятися, звичайно без фанатизму, але ваш неосудний стан дитині набагато гірший, ніж зрідка транквілізатор. - лікарі у нас некомпетентні, складно знайти розумного, + не хочуть ризикувати і братися за лікування вагітних, хоча не рідкісні випадки, що вагітним призначають і антидепресанти і багато іншого. - йдіть на консультації до спеціалізованих клінік, до психіатрів з досвідом, як правило, у місцевій поліклініці розведуть руками. Не треба цього соромитися та боятися. - не мовчіть, говоріть з подругами, рідними, від цього легше, не носите в собі, так можна взагалі чокнутися. - психолог призначає терапію, і робити вправи, вести щоденники, записувати думки, спостерігати за собою, все це трохи допомагає привести думки в порядок. - психолог навчила методам дихання, пояснила що ПА триватиме насправді хвилин 5 від сили (йде викид адреналіну) а далі ми самі себе лякаємо. змінюється ставлення до ПА, я думала це найстрашніше. Але найстрашніше стала непрохідна тривога. Нічого не хочеться, ні купувати дитячі речі, ні їсти нічого, ні гуляти, нічого не відволікає. - Читайте форуми, ви не одні такі, нас багато, від цього легше, всі діляться своїми історіями. - Слухайте онлайн психолога Олексія Красікова, я купила його курс онлайн, називається Базовий, тільки почала слухати, він сам пройшов через ПА, пояснює просто, доступно, теж не завадить. Можна просто подивитися його ролики на Ютубі або в Інстаграм, почитати коментарі людей, які переживають схоже. - ще дуже важливо зрозуміти, що ви не все в житті контролюєте, треба розслабитися і жити сьогоднішнім днем, дивитися собі під ноги, як каже психолог. - А найголовніше давайте підтримувати один одного! Мені зараз залишився приблизно місяць до пологів, я так само тривожуся, сон не налагодився ... то було вже краще, навіть пару разів на тиждень спала всю ніч, то знову не сплю, але все як то змінюється, змінюється ставлення до ситуації, головне перестати цього почуття боятися, приймати його, типу, що прийшла неприємна тривога, ну і х! Ти мене задерла! Гірше не буде! Тобі мене не налякати! Лікування тривоги – це два кроки вперед, крок назад. Весь час хвилями. Але вони стають з 10-ти бальних (образно), 6-ти бальними, і рідше, рідше. Дівчатка, напишіть, хто це пережив, як у вас пройшли пологи, я дуже боюся впасти в паніку під час самих пологів і бути неадекватною! як дитинка почувається, чи стало вам легше після пологів, всі кажуть, що народиш і стане легше, чи так це? Чим ви рятувалися? Що вам помагало? Дуже страшно що не буде сил займатися дитиною, що буду до неї байдужою, я ледве ледве піднімаю, ще ходжу на роботу, це відволікає, вдома сильно сумуюся. Живу думкою - пику і нарешті можна буде пити таблетки! Тому що іноді так важко, сил немає терпіти. Тримайтеся! Все це минеться! Просто потрібен час і тямущий підхід до вирішення проблеми. Ви не одні такі і ви точно не божеволієте!